Вибірковий мутизм – про розлад, симптоми, терапію
ЗМІСТ:
Що таке селективний мутизм?
Які форми терапії використовуються в роботі з селективним мутизмом?
Що таке селективний мутизм?
Селективний мутизм - це розлад, пов'язаний із труднощами спілкування, що проявляється відсутністю мовлення дитини в одному середовищі (наприклад, у дитячому садку, школі), при ефективному використанні мови в інших місцях. Розлад починається в дитинстві, його суть полягає в стійкому страху говорити в оточенні інших людей. Більшість дітей з мутизмом відмовляються говорити в дитячому садку/школі і нормально спілкуються вдома. Зазвичай уникання розмови хвилює дорослих, особливо незнайомих або малознайомих людей, рідше – однолітків.
Інші труднощі, що виникають при селективному мутизмі, найчастіше: загальна боязкість, уникнення зорового контакту, схематична поведінка, неприйняття нового, відсутність їжі в дитячому садку/школі, утримання від туалету поза домом, негативізм, проблеми з дотриманням кордонів, підвищена слухова чутливість, підвищений м'язовий тонус, загальна рухова незграбність, порушення сенсорної інтеграції.
Які форми терапії використовуються в роботі з селективним мутизмом?
Дитина з підозрою на мутизм потребує ретельної діагностики та лікування.
Діагностика включає психологічне, логопедичне, педагогічне обстеження та консультацію психіатра - вона може проводитися в Психолого-педагогічному диспансері або Психіатричній лікарні. Важливим елементом є т. зв диференціальна діагностика.
У роботі з дитиною з діагнозом селективний мутизм слід використовувати методи, які поступово зменшуватимуть почуття тривоги, але водночас спонукатимуть до встановлення вербального контакту та сприятимуть його. Найбільш часто використовуваною формою терапії є когнітивно-поведінкова терапія. Воно полягає в тому, щоб поступово стикати дитину з дедалі складнішими ситуаціями, в яких їй доводиться спілкуватися (як без слів, так і за допомогою слів), одночасно відпрацьовуючи навички подолання тривоги. Метод т. зв систематична десенсибілізація та градація впливу.
Техніка ковзання, так звана техніка ковзання, є охоче використовуваною технікою селективної терапії мутизму, метод малих кроків (також відноситься до поведінкових методів). Терапевтична діяльність відбувається в середовищі, де дитина мовчить (зазвичай у дитячому садку чи школі). Вона поступово звикає до обставин, що викликають страх (в основному проявляється мовчанням).
Спочатку дитина залишається і розмовляє з обраною довіреною особою (зазвичай батьками), потім її починає супроводжувати інша особа (наприклад, одноліток, вчитель), до присутності якої дитина звикає. Під час занять виконуються вправи та ігри, які розгальмовують мовлення (заздалегідь сплановані та ранжовані за рівнем складності) (наприклад, віршики, пісеньки, називання картинок із довіреною особою, але коли особа, яку представляють, знаходиться в сусідній кімнаті тощо). Коло людей, яким дитина дозволяє чути свій голос, слід поступово збільшувати.
Під час ковзної терапії дуже важлива підтримка психолога, який повинен контролювати хід терапії, адаптувати її до потреб дитини, підтримувати батьків і озброювати дитину техніками подолання тривоги.
